Сучасні герої України — наступники героїчної епохи козацтва
Сучасний героїзм українських воїнів у боях з російськими військами має кровний та духовний зв’язок з героїзмом українського козацького війська, яке свого часу боронило Україну від нападів московської орди.
Саме це надихнуло відомого запорізького митця Костянтина Ротаня на створення героїчного диптиха, на якому нібито стерта грань між віками та сьогоденням. Вглядаючись в обличчя козаків, відображених у повній історичній відповідності до деталей одягу, зброї, природного оточення — бачиш безумовно героїчних лідерів часів козацтва. Бачиш — Відвагу, Честь, Мужність. Нездоланну Волю до Перемоги.
Символічно, що картини було презентовано на честь свята Покрови Пресвятої Богородиці, в День захисників та захисниць України та День українського козацтва на богослужінні у Гарнізонному храмі Православної Церкви України на честь святителя Миколая Чудотворця, що на території Національного музею народної архітектури та побуту України.
Під час богослужіння лунали молитовні прохання за захисників України, за український народ, за якнайшвидше звільнення країни від нашестя чужинців. На богослужінні був присутній командувач Об’єднаних Сил ЗС України генерал-лейтенант Сергій Наєв, військовослужбовці, які боронять північні кордони нашої держави, жителі та гості столиці.
Картини були презентовані та подаровані українським військовим волонтером Олександром Дєєвим від БО «БФ «ЗАХИСТИТИ МАЙБУТНЄ».
Борис КУТОВИЙ.
Фото надано автором
Інтерв’ю
«Мій день розпочинається і закінчується малюванням»
5 червня, у приміщенні Рокитнівської центральної селищної бібліотеки відбулося відкриття виставки робіт відомого місцевого художника та іконописця Миколи Богданця. Усі присутні мали честь познайомитися з художником і поставити кілька запитань.
– Миколо Івановичу, у вашій родині були художники?
– У моїй родині ніколи не було художників.
– А як ви зрозуміли, що маєте ним стати?
– Мені завжди подобалося малювати, ще з дитинства. Спочатку малював на склі, на вікнах сірником. Хукав на скло, а потім малював. Любив також малювати кольоровими олівцями. Фарбами почав пізніше.
Народився 24 вересня 1961 року в с. Рокитне. Закінчив 10 класів середньої школи №1 в смт Рокитне. Після школи пішов працювати художником в автоколону райспоживспілки. Мені потрібно було здати ще 3 екзамени у випускному класі, а я вже працював на роботі.
В армії також довелося малювати. Оформлював караульне приміщення, вузол зв’язку. Працював у клубі, оформлював наочну агітацію у військовій частині.
Під час служби також оформляв музей бойової, трудової та революційної слави в підшефній Бориспольській школі. За що був нагороджений грамотою та радіоприймачем «Альпініст-4/8» від Бориспольського горкому комсомолу.
Після служби в армії закінчив Харківське державне художнє училище та працював у Рокитнівській художньо-оформлювальній майстерні Рівненського виробничого художньо-оформлювального комбінату.
Доводилося два рази розписувати церкву в с. Більськ разом з іншими художниками. Багато ікон написав отцю В’ячеславу з церкви Почаївської Божої Матері.
Всього я маю стажу художника 40 років, іншої професії в мене не було. Зараз займаюся живописом для душі. Проте тепер дуже дорогі матеріали для роботи.
– Як викладач образотворчого мистецтва, скажіть, чи навчання у наших традиційних профільних закладах сприяє розвитку особистого таланту художника? Ваші учні досягли висот?
– Добру професійну підготовку дають художні училища, тобто середня ланка навчальних закладів. Хоч зараз є дуже багато напрямків у сучасному мистецтві, але я вважаю, що академічна школа була і є основою навчання. За 28 років роботи в Рокитнівській дитячій музичній школі викладачем художнього відділу, мені та учням вручили більше 20 почесних грамот. Більше 16 учнів школи позакінчували середні спеціальні та вищі художні заклади. 2 учні закінчили художню академію.
– Що потрібно мати, щоб стати успішним художником?
– Щоб стати успішним художником, таланту не достатньо, потрібно мати знайомства та комерційну хватку.
– Хто ваш улюблений художник? Хто для Вас є прикладом?
– У мене дуже багато улюблених художників, назву деяких, це Рєпін, Сєров, Шишков, Айвазовський, Крамськой, Рафаель, Рембрандт та інші.
(Закінчення. Поч. на 3-ій стор.).
– Перша персональна виставка: де і коли відбулася?
– Перша моя виставка відбулася у музичній школі в 1991 році. Це була спільна виставка з моїми учнями для батьків та комісії з Рівного. Також мої персональні виставки були не тільки в музичній школі, але й у будинку культури, дитячій бібліотеці, на престольному святі біля церкви в с. Рокитне.
– Вам подобаються ваші ранні роботи?
– Ранні мої роботи мені не дуже подобаються. Деякі з них я підправляю до цієї пори, по пам’яті. Над однією картиною я працював 25 років. Хоч писав я її, звісно, не кожен день.
– Ви різножанровий художник, і все ж таки, який вид художнього мистецтва зараз вам найбільше до душі?
– Я працюю у різних жанрах. Пишу портрети, ікони, пейзажі, натюрморти. Але найбільше мені подобаються пейзажі, які я роблю з натури, на пленері.
– Що спонукало вас зайнятися іконописом? Чим ви пишете?
– Іконописом я почав займатися після благословіння мене батюшкою м. Олевська. На той час цьому батюшці був 91 рік. Пишу ікони олійними фарбами, темперою на левкасі, полотні. Попередні креслення олівцем роблю, не завжди працюю одразу фарбами. Але якщо дуже відповідальна робота, то роблю малюнок.
– А як ви розумієте, що картина завершена?
– Я розумію, що картина завершена, якщо мене там все задовольняє.
– Автопортрет маєте?
– Маю один автопортрет, але це ще робота з художнього училища.
– Скільки всього маєте картин?
– Скільки маю робіт важко сказати, десь більше 200. Дуже багато дарую знайомим, родичам. Десь 85 робіт, ікон подарував церквам та монастирям району.
– Чи маєте власні технології нанесення фарби або виготовлення полотен?
– Маю власні технології і нанесення фарби, і виготовлення полотен. Хочу опанувати техніку енкаустику. Це живопис фарбами з воском, каніфоллю та дамарним лаком. Це дуже довговічна техніка. Вона довговічніша навіть за яєчну темперу.
– Портрети пишете на замовлення? Роботи продаєте чи даруєте?
– Портрети та картини роблю на замовлення та просто дарую. Зараз замовлень дуже мало. 4 роботи є за кордоном в Австрії. Зробив їх подружці моєї жінки, яка там проживає. Одну з них я просто подарував.
– Ваш творчий шлях був легким чи важким? Чи були кризові моменти у творчості? Ви відчуваєте зараз себе щасливим?
– Мій творчий шлях не був важким, але були різні моменти у творчості. Була депресія, часто хворів. Зараз я відчуваю себе щасливим. В мене є син Віталій, дружина, вона мене у всьому підтримує.
– З малювання розпочинається чи закінчується ваш день?
– Мій день розпочинається і закінчується малюванням.
Усі, хто має бажання переглянути чи придбати картини Миколи Богданця, запрошуємо до Рокитнівської центральної селищної бібліотеки (вул. Піонерська, 2а). Виставка демонструватиметься впродовж місяця.
Лідія Ражик.
Свята. Традиції
«Збериса, мой родоньку,
бо у нашого хазяїна обжинки»
Які ж гарні у нашого народу традиції! Чи є ще десь такі в світі? Можливо. Але в українців все одно найкращі. Із цим різнобарв’ям національних костюмів, із дивовижним співом, запальними танцями, пресмачними стравами, з унікальною обрядовістю у всі пори року і з нагоди всіх найважливіших подій. Народжувалася людина, чи створювала сім’ю, чи збирала врожай до стодоли… Які ж святкування влаштовували наші предки на честь усього знакового, що відбувалося в їхньому житті. За якими цікавими сценаріями усе проходило і який глибинний зміст вони у все вкладали. Як бережно передавали кожен обряд і звичай із покоління в покоління, щоб і нащадки знали, які слова мовити і якою піснею благословити новонароджене немовля, чи весільну пару, чи зібране у снопи колосся… І як добре, що успадкували ці традиції від батьків вдячні діти й тепер мають можливість усьому світові продемонструвати красу українських обрядодійств. Як-от наші «Куточане», завдяки яким і був започаткований на Рокитнівщині два роки тому етно-фольк-фестиваль «Збериса, мой родоньку». Саме цей аматорський колектив на чолі із своїм талановитим керівником Ганною Панасюк і таким же талановитим її братом Юрієм Ковальчуком стали ініціаторами й головними дійовими особами цього унікального заходу. Організаторами ж його виступили усі працівники Рокитнівського сільського будинку культури на чолі із завідувачкою Валентиною Близнюк. І якщо першою темою фестивалю, як пригадуєте, вони обрали весілля, то цього разу приурочили фольклорне свято символу життя — урожаю. Дослівна назва його звучала так: «Збериса, мой родоньку, бо у нашого хазяїна обжинки».
Якою ж грандіозною і масштабною стала ця етнографічно-фольклорна подія, яка традиційно проходила в селі Рокитне! Скільки шанувальників вона зібрала! І яке різноманіття розваг пропонувалося усім, хто завітав на фестиваль 26 вересня за календарем! Найголовнішим, найважливішим і найцікавішим з-поміж усього було, звичайно, свято обжинків. Почалося воно ходою творчих колективів центром села Рокитне (від ліцею №2 до будинку культури). А продовжилося на території сільського стадіону, на якому встановили сучасну сцену і який оздобили місцями для глядачів (ними стали звичайні тюки соломи, до речі, дуже зручні і якраз в тему фестивалю).
Атмосфера полонила, погода радувала, сприяла святу і настрою. Вступне слово мали начальниця управління культури і туризму Рівнеської ОДА Любов Романюк та Рокитнівський селищний голова Григорій Таргонський, які привітали учасників та гостей фестивалю з побажаннями гарно провести час, поринути уявою в часи давнини, відчути красу й енергетику української обрядовості. Далі були пісні від відомого в усій Україні і за її межами гурту «Горина» та нашої неповторної виконавиці Лесі Дичок, за якими і послідував обряд обжинків. Як же майстерно відтворили його рокитнівські «Куточане», а також колективи «Берегиня» і «Блажевчанка» із Залав’я та Блажова. Жінки жито жали й у снопи в’язали, й у копи складали. Й колиски з немовлятами, як у колишні часи, на полі колисали. Й діти поруч бавилися. Увесь процес супроводжувався піснями. У нашого ж народу завжди так було: люди вірили в магію слова, тож, співаючи, просили Бога благословити їхній врожай. Співаючи, легше й працювалося. У все вкладалася душа, добрий настрій і позитивна енергетика. Трудилися ж біля святого хліба. А коли завершили роботу, стали святкувати. Хазяїну вінок сплели. Він женців віддячував, золоті монети сипав, пригощав смачними стравами та напоями. Як же гарно виконували учасники обряду свої ролі! Як природно грав господаря Федір Гордійчук (Кошун). І як майстерно управляла обжинковим процесом Ганна Панасюк. І з якою цікавістю спостерігала за всім, що відбувалося на сцені, молодь. І які спогади навіяло це дійство людям старшого покоління…
А далі були нагороди учасників від обласного управління культури. Церемонію вручення дипломів та подарунків проводив Юрій Ковальчук, наш добрий земляк, відомий виконавець автентичних пісень, керівник та учасник фольклорних гуртів, істинний хранитель духовних скарбів рідного Полісся. Він же був і ведучим цілого свята.
Продовжився фестиваль виступами творчих колективів з усієї Рівненщини. Розпочали концертну програму господарі події — народний хоровий колектив Рокитнівського сільського будинку культури «Льоноцвіт». Рокитнівську громаду також представляли жіночі ансамблі «Калина» і «Чари», чоловічий гурт «Обрій» та заслужений працівник культури Руслана Попок. Як завжди, порадували публіку своєю неперевершеною хореографією вихованці нашої рідної музичної школи. Танцювальні номери представили і гості свята, які завітали до нас з різних куточків області. Прибули на фестиваль також народні аматорські колективи з Костопільщини, Березнівщини, Дубровиччини… Дарували людям свої пісні, чарували голосами. Особливо ж пройнялися рокитнівчани виступом гурту автентичного співу «Горина», який прибув з Рівного і яким керує наша землячка Людмила Вострикова (Ковальчук). Що то за голоси, що за виконання! А коли Людмила запросила на сцену усю свою родину Ковальчуків, то разом з ними підспівувало ціле село Рокитне, яке виросло на цих піснях. Такі-от незабутні моменти залишаться у людей на спогад…
Був і майстер-клас із народних танців від аматорського колективу «Куточане», до якого долучилися усі шанувальники «Гопака», «Тарапета», «Польки»…
А в той час, коли на сцені та біля неї проходили усі ці творчі дійства, на стадіоні відбувалися найрізноманітніші цікавості як для дорослих, так і дітей. Упродовж цілого дня тривала виставка майстрів декоративно-ужиткового та художнього мистецтв, на якій були представлені найрізноманітніші вироби. Діяла також жива експозиція під назвою «Від зернини до хлібини», учасники якої молотили зерно, мололи борошно, місили тісто, випікали млинці у диво-пічці, готували в ній усілякі смакоти і представляли дивовижні хлібо-булочні вироби. Були намети з природнього матеріалу із багатим асортиментом українських страв та напоїв від працівників культури усієї Рокитнівщини. Готували і різноманітні гарячі їства кухарі-професіонали: шашлики, овочі на грилі, рибу, гриби, юшку і куліш. Продавалися солодощі на всі смаки.
А скільки розваг було запропоновано дітям! Атракціони з американськими гірками, батутами, каруселями, автомобілями. Їздив міні-потяг. Організовувалися ігри. А які вишукані були фото-зони. Так що люди проводили час цікаво, весело, змістовно, з насолодою. Цілий день і до пізнього вечора. Завершилося дійство запальною дискотекою від рок-гурту «MAN-GUST». Тепер усі з нетерпінням чекатимуть наступного фестивалю, який, коли все буде добре, за традицією проходитиме знову через два роки.
А за проведення нинішнього хочеться завдячити Рівненській облдержадміністрації та Рокитнівській селищній раді за фінансування заходу, обласному управлінню культури і туризму, відділу культури і туризму Рокитнівської селищної ради та КЗ «Будинок культури Рокитнівської селищної ради» за сприяння в організації фестивалю, працівникам культури селищної ради за участь у підготовці та проведенні, майстрам Рокитнівського професійного ліцею за забезпечення пічкою для експозиції «Від зернини до хлібини». І, звичайно, низький уклін колективу будинку культури села Рокитне на чолі з Валентиною Близнюк, народному аматорському колективу «Куточане» та його керівнику Ганні Панасюк, Федору Гордійчуку та Юрію Ковальчуку за безпосередню організацію і проведення фестивалю на такому високому рівні.
Валентина КИРИЛОВЕЦЬ.